Багато емоцій серед української громади не так давно викликали спроби прихованих необільшовиків чи неокомуністів (називайте як хочете) повернути нібито «чесне ім’я» таким горезвісним діячам радянської України і московським пахолкам, як, зокрема, Володимир Щербицький. І книжку про нього видали, і зробили пресові публікації, і на телебаченні присвятили йому окрему передачу… І все з єдиною метою — довести читачам і слухачам, нібито він і йому подібні були «не зовсім такими», а кращими, ніж про них сформувалась суспільна опінія. Пригадується, в нашій новітній історії подібне вже було – це, скажімо, спроби «відмити» і «реабілітувати» Леніна, Сталіна і їхніх кривавих поплічників, іменами яких стали називати вулиці, будувати їм пам’ятники і т.ін. В цьому ж ряду стоять такі начебто невинні, курйозні і зовсім свіжі факти присвоєння імені нардепа Юхима Звягільського донецькій вулиці, відкриття там же пам’ятника живому його «соплємєнніку» і співаку Йосипу Кобзону.

Доволі часто можна зустрітися з твердженням, що ми є особливою країною. Про це говорить і влада, і ліві сили, і представники національно-демократичного спрямування. Звичайно, що кожен з них вкладає свій зміст у поняття української особливості. Я б не хотіла детально зупинятися на різних її тлумаченнях, а лише хочу наголосити, що час від часу владні ініціативи всупереч волі їх ініціаторів активізують приспані національні та патріотичні начала в українському суспільстві. Коли б не було указу Президента від 13 березня 2003 року про підготовку та відзначення 350-річчя Переяславської козацької ради 1654 року, то українські інтелектуали займали б пасивну позицію щодо цієї події в історії України. А так закипіла робота в столиці України і тепер переноситься в реґіони. Створений оргкомітет конференцій «Переяславська рада 1654 року», який очолив колишній віце-прем’єр з гуманітарних питань Микола Жулинський. А урядовий комітет очолює нинішній віце-прем’єр з гуманітарних питань Дмитро Табачник. Перша конференція із циклу «Переяславська рада 1654 року» відбудеться 24 жовтня у Львові.

З самого понеділка не пощастило індійцям. У фінансовій столиці країни – Мубаї, колишньому Бомбеї, серед білого дня сталося кілька вибухів. На фоні майже постійних новин про теракти в тій чи іншій точці планети все більше людей починає відверто задумуватися – а що буде, якщо щось злетить в повітря прямо перед носом?

Уперше на історичній батьківщині збереться Світовий Конгрес Українців. Можна погодитися з політологами, що політичний сезон в Україні розпочинається не з відкриттям роботи парламенту, а вже в середині серпня. І одним із підтверджень того є VIII Світовий Конґрес Українців, який від 18 і до 21 серпня 2003 року буде проводити своє зібрання в Українському домі (за останньою інформацією, засідання буде перенесено до Будинку вчителя). До речі, багато людей не вникає у суть справи і вважає, що це буде черговий Всесвітній форум українців. Проте форум відбувається раз на чотири роки і його роботу, як і СКУ, координує Українська Всесвітня Координаційна Рада, яку очолює Михайло Горинь. Що стосується СКУ, то він збирається раз на п’ять років. Ця організація була створена ще 1967 року в Нью-Йорку, аби допомогти українському народові в його боротьбі за волю та державну незалежність. Вона мала назву Світовий Конґрес Вільних Українців. З відновленням української незалежності СКВУ в 1992 змінив назву на Світовий Конґрес Українців. В тому ж році на першому Всесвітньому форумі українців СКУ виступив засновником УВКР і увійшов до її складу на правах колективного члена. СКУ здійснює координаційну діяльність українців, які об’єднані у громадські організації у США, Канаді, Австралії, Бразилії та країнах Західної (а після падіння комуністичної стстеми) і Центральної Європи. До нього також входять світове об’єднання жінок, молодіжні та студентські організації. Нині президентом світових українців є правник зі США Аскольд Лозинський.